Кладовая жизни (1 сезон)

Марія, 67 років, копалася у скрині з відколотими кутами на горищі свого будинку в селі Підлисся. Під зім’ятим рушником знайшла фотокартку батька в гімнастерці — він посміхався, обіймаючи кобилу. "Ти знову до старих папірців?" — почула знизу голос онука Дмитра, який приїхав з Києва, щоб переконати її продати хатину. Він стукав кавовою ложкою об край раковини, де від накипі позеленів чайник. "Ось дивись," — Марія простягнула йому пошарпану обкладинку щоденника, — "тут твій дід писав, як у 46-му ховав зерно від комісії. Під грушею, де зараз кіт сонечко гріє". Дмитро перегорнув сторінку, де червоними літерами було виведено "3 мішки — на весілля Катрі", і відвів погляд у вікно, де на паркані висів пластиковий пакет, забитий дощовими краплями.

Того вечора він знайшов у коморі дерев’яну скриньку з випаленою квіткою — там лежали листи матері, написані на обернених сторонах рахунків за світло. "Пам’ятаєш, як я казала, що вона вмерла від туги?" — Марія провела пальцем по рядкам, де хитаючись було виведено "серце болить, коли дивлюся на дорогу". Дмитро, розгортаючи зім’ятий план села з позначками колодязів, раптом засміявся: "Дідусь намалював тут курника на місці старої лазні. Чому ви ніколи не казали?" Наступного ранку він приніс з млина мішок вапна, щоб побілити стіни. Сусід Іван, проходячи повз з відерком картоплі, кинув: "Ти ж казав, що тут тільки гриби ростуть?" — "А виростуть ще," — Дмитро шарпнув штангой ржаві ґрати, з-під яких висипалась іржа, наче дрібний пісок.