Домой (2019)

**Абзац 1:**
Марія, 27 років, везе в багажнику старого «Запорожця» коробки з книгами та розбиту вазу, яку не встигла викинути після розставання з хлопцем. Повертається у рідне село Глибока Балка на Вінниччині, де її чекає напівзруйнована хата бабусі. На порозі — сусід Дмитро, 35, у замаслених джинсах, тримає кошик яблук: «Твоя стара ще вчора цілу спальню картоплею завалила. Забирай, поки миші не з’їли». У кімнаті Марія знаходить листівку з 1998 року — бабуся писала про те, як саджала вишні, а дідусь лагодив паркан, який тепер лежить у бур’яні. Вечорами вона слухає старий радіоприймач, де крутять «Вірю в тебе» Квіткі Цісик, і складає списки: купити цвяхи, відремонтувати дах, знайти роботу.

**Абзац 2:**
Дмитро приходить рано, несе банку фарби: «Допоможу з вікнами, якщо напоїш кавою з цикорієм». Під час роботи розповідає, що його дружина з донькою живе тепер у Києві: «Каже, тут навіть інтернету нормального немає». Марія розкопує в городі бабусину сумку з насінням, садить огірки, а Дмитро сміється: «Ти їх так густо сипала — виростуть, як у джунглях». Одного вечора знаходить у коморі старий альбом: фото батька, якого вона не пам’ятає, стоїть біля річки з вудкою. Питає у сусіда: «Ви його знали?» Той мовчить, потім каже: «Він казав, що колись тут буде ставок. Навіть місце виміряв». Наступного дня вони йдуть туди з лопатами — знаходять зарослу яму та скинутий у кропиву знак з написом «ТУТ БУДЕ…».