Арисака (2021)

Маріана, вчителька з потертою записною книжкою в кишені, веде дітей через джунглі після того, як їх село в горах Сьєрра-Мадре розгромили люди у камуфляжі. Вона пам’ятає, як напередодні репетирувала з учнями сценку про легендарного оленя — хлопець у картонних рогах зіпсував репліку, і всі сміялись. Тепер ці ж діти, притиснувши до грудей рюкзаки з пластиковими пляшками замість води, біжать за нею, коли з дороги в’їжджає джипні зі зламаною фарою. "Такбо! До печери!" — кричить вона, хапаючи за руку хворобливого Бенджо, який хрипить від нападу астми. По дорозі Маріана натикається на камінчик, пофарбований червоною фарбою — це мітка з мапи, яку колись накреслив її дід, партизан, що знав кожну пастку в цих лісах.

На третій день блукань вони знаходять згорілу хату з розбитим радіо на подвір’ї. Лора, найтихіша з дівчат, знаходить кущі дикої малини, але Маріана забороняє їсти: "Тут отрута, бачиш — листя жовтіє". Вночі до табору підходить Томас, чоловік з татуюванням кобри на шиї. Він каже, що везе ліки в сусіднє село, але Маріана помічає пляшку з горілкою у його сумці. "Чому ти хочеш нам допомогти?" — питає вона, стискаючи в кишені ніж. Томас везе їх через болото, де Бенджо втопає в трясовині по коліно, але коли ззаду чується вистріл, незнайомець штовхає дітей у чагарник і біжить на звук. На ранок вони знаходять його тіло біля струмка, а в кишені — записку з координатами. Маріана розпізнає почерк: це той самий офіцер, що колись навчав її батька стріляти.